УВЕРТЮ́РА, и, ж.

1. Оркестрова п’єса, що є вступом до опери, балету, драми, кінофільму тощо. Із відкритого вікна гарного.. домика в малому містечку розливалися смичкові тони скрипки з акомпанементом фортепіано. Грали увертюру до «Вільгельма Телля» (Кобр., Вибр., 1954, 207); Уже перші акорди могутньої увертюри до «Князя Ігоря» переносять нас у сиву давнину (Рильський, ІІІ, 1955, 368); // перен. Початковий етап, вступна, попередня частина чого-небудь. — Напишу епопею.. Увертюру до прийдешніх класових боїв, да, да! (Кач., II, 1958, 56); Перед видимою смертю чоловік оглядає світ. Він для чоловіка остільки новий, незнайомий, що минуле життя здається лише прологом, увертюрою до чогось більшого (Ю. Янов., І, 1958, 126).

2. Самостійний оркестровий твір сонатної форми. Патріотичні почуття і думки, пов’язані з героїчними трудовими подвигами радянського народу, відображені з великою силою і виразністю в «Героїчній увертюрі» В. Косенка, в Другій симфонії Л. Ревуцького (Мист., 1, 1956, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 365.