УВЕРЕ́Д, у, ч., розм., рідко. Пошкодження від надмірного напруження; // Біль від дотику до рани, нариву і т. ін. * Образно. Перейшов по душі дошкульний уверед; Знов я повен надії та віри (Граб., І, 1959, 382).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 365.

Уверед, ду, м. Увере́да, ди, ж. Поврежденіе, поврежденіе отъ натуги. О, Боже! не прощай тому, хто ввередив єхидним увередом нам духа. К. Дз. 176.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 309.