УВА́ЖИТИ (ВВА́ЖИТИ), жу, жиш, док., розм.

1. перех., із спол. що. Узяти до уваги що-небудь, погодитися з чим-небудь, визнаючи щось переконливим. Еней Евандрові сказав: «Хоть ти і Грек, та цар правдивий, Тобі Латинці вороги; Я твій товариш буду щирий, Латинці і мені враги. Тепер тебе я суплікую Мою уважить долю злую І постояти за Троян» (Котл., І, 1952, 202); Інший то, може б, не вважив, що панотець не благословить і що вже вона заручена другому; махнув би, може, з нею в дикі степи, на Хорольські хутори, да й насміявсь би над лихою долею (П. Куліш, Вибр., 1969, 130); // Задовольнити (чиєсь бажання, прохання). Уважте мою останню просьбу (Ряб., Жайворонки, 1957, 58).

2. неперех. Зважити, зглянутися на когось, щось. [Xрапко (сам):] Ну, гаразд же. То якби уважив на сльози [молодиці] — пропали б мої 200 рублів з процентом, а то грошики дома будуть… (Мирний, V, 1955, 131); Прогнала пані Катрю з двора на панщину: не вважила й на її чоловіка-візнику (Вовчок, І, 1955, 130); // Зробити кому-небудь приємність. — Мамо, — каже Петро, — заспівайте мені тої пісні, якої співали, коли я маленьким приходив від череди щовечора з побитими ногами, а ви змазували мені ноги сметаною, гладили по голівці, співали й плакали. Уважте мені, мамо! (Панч, В дорозі, 1959, 136); // Поступитися кому-небудь у чомусь з поваги. Поспішають чарівниці Жартувать на вечорниці; А я милому не вважу: Рано встану, рана й ляжу (Щог., Поезії, 1958, 146); Воно можна б і раніше [справити весілля], та гетьман просив відкласти до зими, поки невідкладні справи вирішить.. Довелося уважити гетьманові (Кач., Вибр., 1953, 97); // Зменшити, спустити ціну при продажу. — Купець купляє для прибутку, на те він і купець! — вужчають очі Терентія. — Ну, якихось десять карбованців ще уважу, а більше, вибачай, ніяк не можу (Стельмах, І, 1962, 179).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 363.