У́В’ЯЗЬ, і, ж. Ремінь, який скріплює било ціпа з його держаком. Ціп на ув’язі довгий (Сл. Гр.); Сергій поліз на горище, дістав ціпа. Розім’яв шмат старої халяви, вирізав капицю, накраяв реміння на ув’язь (Мушк., Чорний хліб, 1960, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 370.

Ув’язь, зі, ж.

1) Кусокъ ремня, связывающій било цѣпа съ его рукояткой. Ціп на ув’язі довгий. Волч. у.

2) Жерди въ видѣ стропилъ, которыми придавливается сверху стогъ сѣна или соломы. Рк. Левиц.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 312.