УВ’Я́ЗУВАТИСЯ1 див. вв’я́зуватися1.
УВ’Я́ЗУВАТИСЯ2 (ВВ’Я́ЗУВАТИСЯ), уюся, уєшся, недок., УВ’ЯЗА́ТИСЯ (ВВ’ЯЗА́ТИСЯ), ув’яжу́ся, ув’я́жешся, док.
1. за ким, розм. Невідступно іти, бігти і т. ін. за ким-, чим-небудь. Іде мати на город або до сусіди, — і Оксана за нею, як клубочок, котиться. Треба старому в поле, — дочка вв’яжеться за татом (Вовчок, І, 1955, 85); То люде й оступлять, і оступлять кругом віз, бо вже взнали, що за хижеє птаство тії братчики. А як которий ув’яжеться за возом, то й самого косою або засмаленим коля́кою огріють, що тут і зов’ється ледащо (П. Куліш, Вибр., 1969, 175); Як завжди, Куцак і цього разу ув’язався за своїм господарем (Донч., VI, 1957, 26); До Безаківської нічого не трапилося, потім за Шалвою ув’язався шпик (Бурл., М. Гонта, 1959, 193); // також до кого. Настійливо, настирливо залицятися або приставати з чим-небудь. Отже не думали, не гадали — накинулось лихо: побачив Оксану наш пан оконом та й ув’язався за бідною дівчиною (Вовчок, І, 1955, 87); Ув’язались [студенти] до мене, щоб я вірші свої читала (Л. Укр., V, 1956, 302); — Ну, от і сьогодні припленталось Чорне сало. Люба сховалася в хату, а він до мене з хусткою вв’язався: «Візьми та й візьми..» (Стельмах, Хліб.., 1959, 270); Шила дочці Вусті, що була вже на виданні, а Данько — найменший — пристав, ув’язався в одну душу: — Пошийте й мені (Гончар, І, 1959, 5).
2. тільки недок. Пас. до ув’я́зувати2. Спереду сідла висіли дві кобури з пістолями, а з тилу в тороках ув’язувалась бурка і інше до треби козакові (Стор., І, 1957, 265); Усе це ув’язувалося, бичувалося, обмощувалось, щоб ніде ніщо не стукнулося по дорозі, не схитнулося, не розплескалося, не потрощилося (Тют., Вир, 1964, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 370.