УВ’Я́ЗУВАТИ¹ див. вв’я́зувати¹.

УВ’Я́ЗУВАТИ² (ВВ’Я́ЗУВАТИ), ую, уєш, недок., УВ’ЯЗА́ТИ (ВВ’ЯЗА́ТИ), ув’яжу́, ув’я́жеш, док., перех.

1. Щільно обв’язувати що-небудь або кого-небудь, стягуючи мотузками і т. ін., прив’язувати до чого-небудь. Коли піднялися [на скелю] всі бійці і витягли озброєння, тоді підійшов, нарешті, і Хома.. Він дбайливо ув’язував себе якомога міцніше, щоб не зринути з петлі, не зірватись (Гончар, III, 1959, 102); Ось уже дуплянка на дереві, дід її вмощує на товсту гілляку, міцно ув’язує навколо стовбура (Стельмах, Хліб.., 1959, 227); Зневаженого, скрученого в путо Цар гада [Зогака] показав всьому народу. Тоді його накинули на спину Верблюдові та й міцно ув’язали (Крим., Вибр., 1965, 186); Миттю ув’язали мене до заднього колеса отаманської брички так, що й матінка моя рідна, голубка, так колись не сповивала (Збан., Малин. дзвін, 1958, 254); Ув’язав Тригубенко валізку шворкою (Головко, І, 1957, 328); Єгор старанно ув’язав поклажу мотузками, і коні рушили від станції (Шиян, Баланда, 1957, 195); // Зібравши що-небудь разом, зв’язувати або, помістивши у що-небудь, зав’язувати. Він дивився стомленими очима, як ув’язували його папери (Мирний, І, 1954, 320); У цю ніч вони зовсім не лягали, сонні ходили з світлиці до світлиці, веліли ув’язувати і розв’язувати речі (Скл., Святослав, 1959, 122); Федір Іванович кінчив ув’язувати мотузком пакунок (Головко, II, 1957, 580); Потім бере [Джмелик] торбину, кидає туди шматок сала і окраєць хліба, по-господарськи ув’язує її мотузкою (Тют., Вир, 1964, 191); Пішла до ворожки, так вона мені дала тільки сім’я конопляного, звісно, примовивши: — На, — каже, — піди до схід сонця по воду, намочи не надовго, а послі [потім] i ув’яжи в кінець запаски: чи проросте? (Барв., Опов.., 1902, 276).

◊ Ув’я́зувати ру́ки й (та) но́ги див. рука́.

2. розм. Прив’язувати, прикріплювати до чого-небудь. Третій [семінарист] мовчки струну ув’язував до скрипки (Свидн., Люборацькі, 1955, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 369.

Ув’язувати, зую, єш, сов. в. ув’язати, жу, жеш, гл.

1) Завязывать, завязать во что. Син вив’язав звідтіля (з торби) невістку, а ув’язав сучку. Рудч. Ск. І. 16.

2) Увязывать, увязать, привязывать, привязать. Що в тебе на возі? — Колодочка. — Як би колодочка, то б ув’язана була. Грин. І. 145. Струну ув’язував до скрипки. Св. Л. 230.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 312.