УВ’Я́ЗНЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. ув’язни́ти. Сюди [у Київ] тікали з-під батьківської влади, з-під кріпацтва і від важкої праці, від ув’язнення і боргів або просто шукаючи заробітків (Тулуб, Людолови, І, 1957, 167).

2. Покарання через позбавлення волі; перебування під арештом. Через два тижні суд засудив Сергія Петровича Боровика за умисне тілесне пошкодження до двох років ув’язнення (Собко, Справа.., 1959, 154); За читання прогресивної літератури юнака [Б. Грінченка] було виключено з гімназії, він зазнав переслідувань, ув’язнення (Нар. тв. та етн., 4, 1964, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 369.