УВ’Я́ЗНЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ув’язни́ти. Є свідчення, що в списках розповсюджувався «Кобзар» на Кавказі. В списках доходив він і до тюремних камер ув’язнених за царизму революціонерів (Тич., III, 1957, 126); Ізяслав увійшов у Київ, Ігор потрапив до нього в полон і був ув’язнений у Видубецький монастир, а Святослав встиг втекти (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 568); // у знач. прикм. Кілька гайдамаків вивели з сарая ув’язнених Олянку й діда, повели на допит (Головко, Літа.., 1956, 36); Перед ним був той непримиренний знаменитий учений, відомий Максим Грек, що близько тридцяти років сидів ув’язненим і з них двадцять два роки був у ланцюгах (Ів., Таємниця, 1959, 170); // у знач. ім. ув’я́знений, ного, ч.; ув’я́знена, ної, ж. В’язень. — Ми невинні люди, — благальним голосом закликали ув’язнені, — ми йшли супокійно дорогою, коли вони зловили нас (Фр., II, 1950, 103); По дорозі він лише торкнув до зачинених дверей ув’язненої і злегка поторохкав по них зігнутим пальцем (Досв., Гюлле, 1961, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 369.