УБІ́ЙНИК (ВБІ́ЙНИК), а, ч., заст. Убивця. Казали їй руки і зв’язати. Посадили між злодіями, між убійниками, молоду та добру (Вовчок, І, 1955, 249); [Старший над вартою:] Коли убійник короля Завойовника до дванадцяти годин дня не буде виданий, то заручники, що сидять тут, всі без виключення, будуть покарані на смерть (Мам., Тв., 1962, 58); І надійшовши, дід прорік: «Ти — злий і гордий чоловік. Законів ваших ми не знаєм, Не знаєм крові і страхіть, Ми не катуєм, не караєм, — Тож нам з убійником не жить..» (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 230).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 355.