УБРА́ННЯЧКО (ВБРА́ННЯЧКО), а, с. Зменш.-пестл. до убра́ння. [Поет:] От працювати мушу, щоб підживити душу, на вбраннячко дружині, на забавки дитині, собі ж хоч би на хліб… (Л. Укр., І, 1951, 298); За півгодини, а може, й трохи пізніше мамина розумниця стояла вже перед матір’ю.. в легкому шовковому вбраннячку, в солом’яному брилі з розмашистими крисами (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 135).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 360.