УБО́ЇЩЕ (ВБО́ЇЩЕ), а, с., розм. Про неслухняну, уперту, задирливу людину. Вбоїще таке — що хоч ти йому що хоч! (Номис, 1864, № 2957); То був паламарчук і на все училище убоїще (Свидн., Люборацькі, 1955, 96); — Убоїще він, а не інженер, — похмуро зауважує Явтух (Ю. Янов., II, 1954, 187); — Що хочете, те й робіть з моїм Калеником, бо таке убоїще росте, що коли не зупинити, то церкву колись спалить або попа заріже (Збан., Доля, 1961, 231).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 359.