УБОЯ́ТИСЯ (ВБОЯ́ТИСЯ), убою́ся, убої́шся, док., заст., уроч. Побоятися. — Вбоїться за небагатим бути, небога, чи що? (Вовчок, І, 1955, 167); Не вбоялась ні наруги, не вбоялась муки. Чорнії тебе склювали, чорні вбили круки (Тич., II, 1957, 98); — В цій келії щоліта гостювали купці Миронови.. А вже цього літа не приїхали, убоялися, бо повсюди шаландаються таті та різні лихі люди (Кочура, Зол. грамота, 1960, 187).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 360.

Убоятися, нюся, єшся, сов. в. убоятися, боюся, їшся, гл. Бояться, убояться, страшиться, устрашиться. Ідіть, душі, не вбояйтеся. Грин. III. 146. Божої сили не вбоїмось. Ном. № 8348. Не вбоїмось мого! нехай таки буде правда. МВ. (О. 1862. І. 103).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 308.