УБОРОНИ́ТИ¹ (ВБОРОНИ́ТИ), оню́, о́ниш, док., перех., рідко. Оборонити, захистити. [Прісцілла:] Коли побачить хто й подасть до суду, що ти [Руфін] вчащаєш на нічнії збори громади потайної, — не вборонить тебе ні зброя, ні одвага знана, ні рід патриціанський (Л. Укр., II, 1951, 344); Біля ліжка п’ятьох голеньких діток стала [тітка], загородила їх собою і відчувала, що не вборонить їх від злого Стародуба (Ле, Мої листи, 1945, 223).

УБОРОНИ́ТИ² (ВБОРОНИ́ТИ), оню́, о́ниш, док., перех., рідко. Те саме, що заборони́ти. Піп мене було не пускати,.. а я йому, що йду на богомілля, що того вборонить ніхто не повинен (Вовчок, VI, 1956, 252).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 360.