УБО́ЖЕСТВО (ВБО́ЖЕСТВО), а, с., заст.
1. Убозтво, убогість, бідність. — А я ж прожила свій вік за панщини, в убожестві… (Н.-Лев., III, 1956, 325); — Той же зоставсь ув убожестві, а йому фортуна на війні послужила, у старшину, у значне козацтво ускочив (П. Куліш, Вибр., 1969, 118); Чоловіки бідкаються своїм убожеством та лютими морозами (Мирний, І, 1949, 162); То місячне сяйво одягає його [село] у святешний одяг, кудись ховає все убожество, лахміття, що муляє очі вдень (Стельмах, Хліб.., 1959, 75); Вбожество нашого знання нам сумнівом серце турбує: Як учинилося те, що споруда всесвітня постала, Як і коли їй настане кінець — і чи довго ще можуть Стіни всесвітні витримувать буйних стихій колотнечу? (Зеров, Вибр., 1966, 200); Маркс переконливо показав, що панування капіталу привело до цілковитого відчуження праці, що воно фізично і духовно калічить і спотворює людину, породжуючи розумове убожество і моральну злиденність в середовищі панівних класів (Рад. літ.-во, 5, 1968, 8).
2. розм. Про бідну людину. — Боже мій! Я одразу догадалась!.. Запросив якесь убожество!.. (Вовчок, І, 1955, 132); // зневажл. Про духовно обмежену, нікчемну людину. Коли він [Іван] не приносив одповіді або приносив коротку і бліду, вона [Антоніна] робила йому сцену, називала його нездарою, міщанським убожеством (Коцюб., І, 1955, 406).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 358.