УБЕРІГА́ТИСЯ (ВБЕРІГА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УБЕРЕГТИ́СЯ (ВБЕРЕГТИ́СЯ), ежу́ся, еже́шся, док., від кого — чого, заст. кого, чого, також без додатка.

1. Залишатися неушкодженим, ховаючись, захищаючись від кого-, чого-небудь. Хатнього ворога не вбережешся (Номис, 1864, № 11095); — Була в мене пропасниця. Чотири місяці мучила, і ноги попухли; ходила до лікаря, дав чогось, звелів застуди остерігатися; так хіба ж убережешся, як і води нікому подати, (Л. Янов., І, 1959, 297); Легко їм [панночкам] бути білими у світлицях, спробували б вберегтися отут, на вітрах, під нещадною зливою сонця… (Гончар, Таврія, 1952, 28).

2. перен. Запобігати неприємностям, шкідливому впливові чого-небудь і т. ін. Не вбереглася.. Катря своєї недолі (Мирний, IV, 1955, 296); Головний принцип історичного матеріалізму — розглядати всі явища у їхньому взаємозв’язку, в розвитку — дозволяє нам уберегтися від крайнощів, від суб’єктивізму (Рад. літ-во, 1, 1961, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 352.