УБЕРІГА́ТИ (ВБЕРІГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УБЕРЕГТИ́ (ВБЕРЕГТИ́), ежу́, еже́ш, док., перех., від кого — чого, заст. кого, чого, також без додатка.

1. Залишати що-небудь цілим, кого-небудь неушкодженим, запобігаючи руйнуванню, пошкодженню і т. ін. Рубін дивиться, і, як в казці, до нього долітають слова Каленика Романовича: пісок уберігає залізо від горіння і разом з тим допомагає кращому його прогріванню (Сенч., Опов., 1959, 21); Фабрики виготовляли й розсилали солдатам відповідну мазь з виразною етикеткою про те, як вона чудодійно уберігає носи і вуха від російської зими (Ле, Мої листи, 1945, 181); // Захищати від небезпеки, не давати пропасти, захворіти тощо. В Головах всюди свої люди; хоч би й трапилося що, то вбережуть, сховають (Хотк., II, 1966, 249); А як ти вбережеш отару від лютої вовчої зграї? (Донч., І, 1956, 116); — Аби тільки землю руську вберегти, щоб її чужі пси не розхапали (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 45).

2. перен. Запобігати неприємностям, шкідливому впливові чого-небудь і т. ін. Обрав [батько] для мешкання одне з південних міст, сподіваючись, що, змінивши мікросередовище, убереже сина від згубного впливу (Гончар, Бригантина, 1973, 116); Сучасна поезія.. ставить своєю метою дати історичну оцінку подій, віднайти основне у складному плетиві аналогій та протиріч дійсності, уберегти й утвердити людську віру в торжество прекрасного на землі (Літ. Укр., 8.І 1963, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 352.