УБЕЗПЕ́ЧУВАТИ (ВБЕЗПЕ́ЧУВАТИ), ую, уєш, недок., УБЕЗПЕ́ЧИТИ (ВБЕЗПЕ́ЧИТИ), чу, чиш, док., перех.

1. Захищати, охороняти від чого-небудь; запобігати якійсь небезпеці. Кохана! Не тремти перед мечем кривавим, Він радощі земні вбезпечує всім нам… (П. Куліш, Вибр., 1969, 375); Козацький одяг, добра шабля і слава цілком убезпечили його [Богуна] від усяких несподіванок (Кач., Вибр., 1953, 42); Щоб убезпечити Київ від посягань інших князів, він [Юрій Долгорукий] у стратегічно важливих пунктах — Вишгороді, Білгороді, Каневі і Переяславлі — садить княжити своїх синів (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 569).

2. чим, рідко. Те саме, що забезпе́чувати 1. Сподівався [Антін Андрійович], що за допомогою своєї майстерні він зможе убезпечити себе достатнім реманентом, щоб перегорнути ще не зрушені землі, на яких незабаром забуяє благодатне море хлібів (Добр., Очак. розмир, 1965, 200).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 351.