УБЕЗПЕЧА́ТИ (ВБЕЗПЕЧА́ТИ), а́ю, а́єш, недок.. УБЕЗПЕ́ЧИТИ (ВБЕЗПЕ́ЧИТИ), чу, чиш, док., перех., заст. Заповнювати кого-небудь у чомусь, заспокоювати, вселяючи надію. — А я тебе, мій Нечаю, Не убезпечаю: Держи собі коня в сідлі Для свого звичаю! (Укр.. думи.., 1955, 111); Катерина й питає: «Де ж дінем запорозьких козаків?» А він її убезпечив: «Знайдуть, каже, де дітись» (Сл. Гр.); Обридло йому тут, узяв та й пішов, як завше. І забув, що попадю словами вбезпечив (Хотк., II, 1966, 269).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 351.