ТІ́СТО, а, с.
1. В’язка маса різної густоти з борошна, замішаного на воді, молоці і т. ін. часто з додаванням дріжджів. Видно, що Ганна млинці пекла, бо й ворота в тісті (Номис, 1864, № 7336); Грицько своїми отаманськими руками замісив тісто на галушки (Барв., Опов.., 1902, 139); Хляпала діжа, Параска місила круте тісто (Горд., II, 1959, 345); Мама невдоволено супить брови. Видно, тісто не сходить так, як їй хочеться (Збан., Єдина, 1959, 40); * У порівн. Сусана від невдоволення скисла й осіла, як тісто в діжі (Коцюб., II, 1955, 371); // Зварена, спечена така маса у варениках, пиріжках і т. ін. Ой ти знав, на що брав міщаночку з міста, Я не їла і не буду гречаного тіста (Чуб., V, 1874, 685); Кайдашиха полизала вареники, виїла полуниці, а тісто покинула в полумиску (Н.-Лев., II, 1956, 320); Бісквітні тістечка мають пишне, ніжне тісто (Укр. страви, 1957, 341).
◊ З м’яко́го ті́ста — про слабовільну, нестійку людину; про людину без твердих переконань і поглядів. Я вже знайома з сим паном і правду ти кажеш, що він з м’якого тіста (Л. Укр., V, 1956, 259); З одного́ (тако́го ж) ті́ста хто; Одного́ ті́ста книш — про людей, схожих між собою поглядами, ставленням до життя, становищем і т. ін. [Катерина:] Всі ви [хлопці] з одного тіста. Мабуть, помру і не побачу справжнього кохання… (Корн., І, 1955, 311); Не з тако́го (з і́ншого) ті́ста [злі́плений] хто; Не того́ ті́ста книш — про того, хто відрізняється від когось поглядами, вдачею, становищем і т. ін. Та що це? Куди він її штовхає? Тікати з Ковалівки? О, ції Заруби не з такого тіста (Кучер, Трудна любов, 1960, 276); [Йосип:] Пани б то недоторканні?.. [Дмитро (регоче):] А звісно, вони з іншого тіста!.. (Кроп., IV, 1959, 258); Та Свирид Костомаха не того тіста книш. Мій батько.. не брехав і синові не звелів (Вовчок, VI, 1956, 260).
2. Будь-яка густа маса, що утворюється внаслідок змішування якої-небудь сипкої речовини з рідиною. Любаша видала цементне тісто у залізну діжу. Яків учепив ту діжу до гака (Вол., Озеро.., 1959, 6); Щоб збільшити міцність глиняного тіста, до нього почали додавати солому та інші волокнисті речовини, а також пісок (Таємн. вапна, 1957, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 149.