ТІПОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., однокр., розм. Підсил. до ті́пнути; // безос. Дике собаче скавчання розітнулося ту ж мить — аж старого Бриля з переполоху тіпонуло (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 146.