ТІ́ПАТИ, аю, аєш, недок.
1. перех. і неперех., ким, чим. Короткими ривками, поштовхами хитати з боку на бік або зверху вниз; трясти, стрясати. В колисці прокинулась дитина. Незабаром у хаті було повно плачу. Плакав Петько, тіпаючи колиску, плакала дитина (Вас., 1, 1959, 217); Як узяли ми його [непритомного] під пахву, як стали по снігові гасати, як почали його тіпати, таскать то взад, то вперед (Хотк., I, 1966, 168); // Хитати, махати, часто рухати чим-небудь. Знову всі заколесили біля столу; поміж другими й старий дяк тіпає головою (Мирний, III, 1954, 85); // Ухопивши кого-небудь за плечі, руки і т. ін., з силою штовхати, смикати, трясти. Але Замфір не слухав його: він тільки тіпав бідним циганом та кричав йому просто в обличчя (Коцюб., І, 1955, 212); Доньку мав дуже строгу. Як візьме, кажуть, за бороду — у Явтуха борода довжелезна — та як почне ним тіпати! (Ю. Янов., II, 1954, 202); // Викликати здригання, стрясання чого-небудь (про плач, судорогу, кашель і т. ін.). Нестримне ридання тіпає її тіло (Коз., Сальвія, 1959, 111); Її холодні очі зовсім скрижаніли, а тонкими устами тіпає нервова судорога (Стельмах, І, 1962, 620); Кашель тіпав Микитою довго, струшуючи тілом і роздимаючи груди (Коз., Гарячі руки, 1960, 29); // Розвівати, тріпати, шарпати (про вітер і т. ін.). Розлютований вітер нещадно тіпав буйні, роками не миті махновські чуби (Гончар, II, 1959, 430); // безос. — А гу, гу-у!.. Страшним голосом перегукувалось щось у степу.. А коло вікон щось жалібно вило, просило, тужило. На напільному вікні одірвало од степу край матки й тіпало нею, як щось живе рукою (Вас., І, 1959, 305).
◊ Ми́шка ті́пає (ті́пала) що, діал. — судорога зводить (зводила) що-небудь. Чіпка пильно дивився на діда — очей не спускав… Лице аж пополотніло;.. верхню губу мишка тіпала (Мирний, II, 1954, 62).
2. перех. і ким. Викликати сильне тремтіння, дрижання, озноб (про хворобу, сильне нервове збудження). Уляні так страшно, так страшно, й сама не знає чого; якась трясця тіпа її, цокотить зубами, волосся лізе вгору (Мирний, І, 1954, 309); Настунею тіпала пропасниця, її то жаром обсипало, то проймало холодом (Збан., Сеспель, 1961, 343); Плечі Нестора тіпала лихоманка, обсипаючи їх впереміжку то колючою крупою віхоли, то вогнистими снопами іскор (Вол., Озеро.., 1959, 88); // безос. Про відчуття ким-небудь сильного дрожу. Мене тіпало, як у лихоманці. Чи правильно зробив? Чи треба було так робити? Вирішив — треба (Збан., Малин. дзвін, 1958, 216); // Ослабляти, знесилювати, мучити частими нападами ознобу (про хворобу). Ось уже близько двох місяців тіпає його ця виснажлива неподатлива хвороба (Добр., Очак. розмир, 1965, 388); // Викликати сильне нервове збудження аж до тремтіння, дрожу (про почуття, переживання). В одній хаті жили два вороги,.. доволі було якоїсь дрібнички — і злість тіпала обома, немов пропасниця (Коцюб., II, 1955, 21); Віталій Стратонович, ледве перемагаючи гнів, бере з рук панотця пропахлу церквою і потом камилавку і не знає куди її подіти — так обурення тіпає чоловіком (Стельмах, І, 1962, 334); «Відзначся хоч тут! Відзначся, бо такої нагоди не скоро дочекаєшся» — підстрибувала совість Федора Свербика, аж тіпала ним (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 105); // безос. Взагалі викликати здригання тіла. Захеканий, уткнувся [Іван] дідові в коліна й не міг передихнути. — Та вгамуйся, — казав йому дід, — хай не тіпає тобою (Гуп., Скупана.., 1965, 68).
3. Те саме, що ті́патися 2. Тіпають плечі.
ТІПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. і без додатка.
1. Очищати волокно конопель, льону і т. ін. від костриці, вибиваючи на терниці та витріпуючи. Я все повимінювала: то за пшоно труджене, то відпряду, то поможу конопель тіпати (Барв., Опов.., 1902, 484); Зінька глянула скоса на Ониську й почервоніла. Нагнулась до терниці і тіпала старанно (Головко, II, 1957, 25).
2. перен., розм. Бити кого-небудь, бити по чомусь; лупцювати. Зрештою Андрій не витримав: підбіг до дітей, вихопив у одного гарбузячу дудку й почав їх тіпати нею по плечах (Вас., II, 1959, 241); — А Мартина торік не тіпав на леваді той паршивий Комлик? Спасибі, люди розборонили, а то на місці поклав би… (Кос., Новели, 1962, 108).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 145 - 146.