ТІБЕ́ТЦІ, ів, мн. (одн. тібе́тець, тця, ч., тібе́тка, и, ж.). Один з найстародавніших народів Центральної Азії, корінне населення Тібету; окремі представники цього народу. Свого часу тібетці в боротьбі проти англійських колонізаторів застосовували бамбукові гармати (Наука.., 10, 1973, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 136.