ТЯМКОВИ́ТИЙ, а, е, розм. Те саме, що тямови́тий. Багато тут [серед ополченців] робітничої молоді, сміливої, тямковитої (Гончар, Людина.., 1960, 234); Влаштував [офіцер] хлопцям справжній екзамен. Гурій, той відразу ж провалився, а Михайло просто-таки заворожив офіцера — письменний дуже, тямковитий (Збан., Сеспель, 1961, 241); Він був хлопець тямковитий і зрозумів, що футбол — це, значить, не його зірка, от і все. Став.. токарем (Гур., Через замети, 1961, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 347.