ТЯГОТА́, и́, ж.
1. Трудність, важкість. — Не схотіла, кажуть, нашої ділити тяготи! (Барв., Опов.., 1902, 121); Вона.. з видимою тяготою несе труди своєї професії (Хотк., II, 1966, 413); // перев. у мн. Труднощі, важкі обов’язки. На похідні нестатки й тяготи ви [пани] всі нездатні (Тулуб, Людолови, II, 1957, 213); У Програмі КПРС поставлено завдання.. зняти з неї [жінки] тяготи домашнього господарства (Рад. Укр., 8.III 1963, 1); // Стан душевного невдоволення, відчуття тягаря на душі, серці. Від юних днів, від пестощів і раю Нам тягота лишається сама (Зеров, Вибр., 1966, 390).
2. діал. Вага. Треба взяти чоботи, в них тягота невелика (Сл. Гр.); З тяжким серцем, згорблений і похилений, ніби під якоюсь великою тяготою, вийшов ключник із казні (Фр., II, 1950, 279).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 338.