ТЯГ, у, ч., рідко: ◊ Да́ти тя́гу — швидко втекти. Троянці із-за стін дивились, Пан Турн як з військом тягу дав (Котл., І, 1952, 220); Скоро побачив [війт], що їдуть [пани], то зараз же, не дожидаючись служби божої, дав тягу в поле (Фр., II, 1950, 363).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 336.

Тяг, гу, м.

1) Тяга, движеніе воздуха. Дивись, вієш, а тягу зовсім нема.

2) Тягу дати. Уйти, убѣжать, удрать. Він, взявши торбу, тягу дав. Котл. Ен. І. 5. А він боявся її трохи…. та й тягу з хати. Рудч. Ск. II. 174.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 300.