ТЮХТІЮВА́ТИЙ, а, е, розм. Вайлуватий, неповороткий. Тут, на річці, Сирота не видавався таким тюхтіюватим. Спритно підтягнув човна, одним ударом увігнав у пісок короткого ломика, прип’яв човна (Мушк., День.., 1967, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 336.