ТЮ́ТЯ, і, ж.

1. дит. Курка, курча.

2. розм. Про безвільну, неенергійну, мляву людину. В нього батько якийсь тютя (Мик., Повісті.., 1956, 4).

◊ Тю́тя з поли́в’яним но́сом див. ніс.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 336.

Тютя, ті, ж. Дѣтск. всякая птица, преимущественно курица, цыпленокъ. О. 1861. VIII. 8. Се ще тютя з полив’яним но́сом. Вотъ еще дуракъ, простофиля. Ном.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 300.