ТЮТЮ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Те саме, що тю́кати 1. Навздогін йому свистіли й тютюкали (Бойч., Молодість, 1949, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 335.

Тютюкати, каю, єш, гл. Кричать тютю. Тютюкать добре навчився…. Як гукону було: ей, тю-тю-тютю! то аж листя з дуба посиплеться. О. 1862. II. 27.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 300.