ТЮ́РКИ, ків, мн. (одн. тюрк, а, ч., тюрча́нка, и, ж.). Велика група споріднених за мовою народів (татар, узбеків, азербайджанців, казахів, киргизів, якутів, турків та ін.). Кремезний ставний тюрк щось сказав, поважно погладивши свою пишну чорну бороду (Досв., Гюлле, 1961, 15); Вірші Сабіра були джерелом натхнення для волелюбних тюрків (Літ. Укр., 12.VI 1962, 2); Тюрчанки з веселою гутіркою проходили мимо нього (Донч., II, 1956, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 334.