ТЮЛЕ́НЬ, ня, ч.

1. Ссавець ряду ластоногих, що живе в морях і деяких озерах; має велике промислове значення. Випливши з сивого моря, тюленів стада ногоплавних Сплять навкруги (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 83); Біле море.. займає перше місце в світі щодо промислу тюленя (Ек. геогр. СРСР, 1957, 171).

∆ Вуха́ті тюле́ні — тюлені, які мають маленьку рудиментарну вушну раковину і задні ласти яких беруть участь в пересуванні по суходолу; Гренла́ндський тюле́нь — один із видів справжніх тюленів; Спра́вжні тюле́ні — тюлені, в яких немає зовнішньої вушної раковини і задні ласти яких не можуть підтримувати тіло на твердій поверхні.

2. перен., розм. Про незграбну, неповоротку людину.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 333.