Про УКРЛІТ.ORG

тюжити

ТЮ́ЖИТИ, жу, жиш, недок., розм.

1. перех. Лаяти, бити, шмагати. Як попав же його батько в руки, як почав тюжити. Тюжив, тюжив — поки аж проситись почав (Сл. Гр.).

2. Литися з силою, шумом (перев. про великий дощ). Надворі тюжить дощ (Вас., II, 1959, 74); Вже третій день не вщухаючи тюжив дощ (Донч., V, 1957, 153).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 333.

Тюжити, жу, жиш, гл.

1) Бить, колотить. Тюжать її молоду що-дня. О. 1862. VI. 29. Як попав же його батько в руки, як почав тюжити! Тюжив, тюжив — поки аж проситись почав. Новомоск. у.

2) Ругать. А й лаються ж!… Боже мій! Так і тюжать, так і тюжать один одного. О. 1862. VI. 42.

3) Литься, идти (о дождѣ). А на дворі дощ тюжить такий як із відра. Новомоск. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 299.

вгору