ТЬО́ХКАТИ, ає, недок.
1. Видавати дзвінкі переливчасті звуки «тьох-тьох» (перев. про соловейка). А Соловей аж горло надриває І на всі заставки співає: Щебече і свистить, І тьохкає, і торохтить (Гл., Вибр., 1957, 139); Солов’ї, ці невтомні співці весни і кохання, заливисто перетьохкуються у вербах, по садках, і коли вони тьохкають, здається, все на світі стихає (Гончар, II, 1959, 245); // перен. Утворювати дзвінкі звуки з присвистом. Дід займав свою ручку. Коса тьохкала, то шикала, то видзвонювала (Гуц., Скупана.., 1965, 11); Рвалися навколо ворожі міни,.. тьохкали кулі над головою (Ле, Мої листи, 1945, 121).
2. розм. Здригатися, стискатися, завмирати, сильно битися від страху, радості і т. ін. (про серце). Явдоха прислухається, її серце радісно тьохкає. Вона ясно чує тепер плюскіт води (Донч., III, 1956, 53); Юрине серце тьохкає і підплигує в грудях, мов у порожнечі. Він на вулиці сам, без мами (Смолич, II, 1958, 52); // безос., у сполуч. із сл. в душі, в серці, в грудях. Пройматися раптовим тривожним почуттям. Говорю я до неї, а в душі в мене тьохкає (Н.-Лев., II, 1956, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 350.