ТЬМА́РИТИСЯ, риться; наказ. сп. тьма́рся, тьма́ртеся; недок.

1. Ставати темним, темнішати. Тьмарилось сине небо. Над землею насувались тихою задумою присмерки (Вас., І, 1959, 267); Бордові хмари попеліли, тьмарились (Тют., Вир, 1964, 543); // перен. Втрачати яскравість, свіжість. Від.. побоїв поволі тьмарилася її [Уляни] здорова сільська краса (Тют., Вир, 1964, 7).

2. перен. Робитися смутним, похмурим. — А може, якось обійдеться, Дмитре? — тьмариться погляд у чоловіка (Стельмах, II, 1962, 323).

3. перен., перев. у сполуч. із сл. свідомість. Втрачати ясність, чіткість сприйняття; доходити до стану, близького до запаморочення. Свідомість тьмариться від болю.

Тьма́риться в оча́х (в голові́), безос.; Тьма́риться в оча́х світ — хтось втрачає ясність, чіткість сприйняття; перебуває в стані, близькому до запаморочення. Хміль накочувався на нього хвилями. В голові то зовсім тьмарилось, то раптом дещо прояснювалось (Коз., Блискавка, 1962, 5); В Сашка вже боліли і ноги, і руки, і спина, в очах аж тьмарилося (Смолич, Світанок.., 1953, 33); Гарвасій вдивляється в риси знайомі, І раптом в очах йому тьмариться світ (Перв., II, 1958, 372).

◊ Ро́зум тьма́риться (тьма́рився) див. ро́зум.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 348.