ТХО́РИК, а, ч.

1. Зменш. до тхір.

2. пестл. Те саме, що тхір. Хазяїн Тхорика піймав, І бідний Тхір з плачем озвався, І клявся, Що він з голубника — пір’їни не займав (Бор., Тв., 1957, 163).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 332.

Тхорик, ка, м. Ум. отъ тхір.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 299.