ТУШИ́ТИ, шу́, шиш, недок., перех. Припиняти горіння чого-небудь; гасити. Тижні у полум’ї корчився хутір.. Тижні тушили пекельну пожежу (Олесь, Вибр., 1958, 229); На Герасимові тліла сорочка в кількох місцях, і він тушив її, мнучи полотно чорними руками (Кочура, Зол. грамота, 1960, 314); * Образно. Узброїлись наші й погнали полки за полками обороняти австріяка од венгра, тушити пожежу, котра то там, то там прокидалася по Слов’янщині… (Мирний, І, 1949, 232); // перен. Придушувати, приглушувати якесь сильне почуття (любов, гнів і т. ін.). Мовчанка.. гнів тушить (Номис, 1864, № 1117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 331.