ТУ́ТА, присл., розм. Те саме, що тут¹. — Ой піду я в гай зелений, Посажу я руту. Якщо зійде моя рута, Остануся тута (Шевч., II, 1963, 176); [Дядько Лев:] Лукашу, де ти? гов! [Лукаш (озивається з верби):] Я тута, дядьку! (Л. Укр., III, 1952, 220).

Ту́та ж — у цьому самому місці. За столом сидить Кармелюк і його гості, селяни.. Тута ж кілька душ гайдамаків (Вас., III, 1960, 180).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 329.

Тута нар. = Тут. Зачекай тута. Чуб. II. 9. Що все тута не по нашому, що все тута по иначому. Грин. III. 493.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 298.