ТУ́РСЬКИЙ, а, е, заст. Турецький. Усі посли, по московському звичаю, з бородами, у парчевих соболевих турських шубах (П. Куліш, Вибр., 1969, 168); Він [Хмель] говорив про тисячі негод І кривд від шляхти, турського султана І хана кримського (Забашта, Вибр., 1958, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 328.

Турський, а, е. Турецкій. Коником грає, військо збірає, турського царя все визирає. АД. І. 24.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 297.