ТУ́РКІТ1, кота, ТУ́РКУТ, а, ч. Голуб особливої породи — чубатий, волохатий, який відзначається туркотанням, воркотінням. Найкращі голуб’ятники у нас в Києві живуть на Подолі. Там можна.. подивитись на рідкісних поштовиків, вертунів, трубачів, туркотів… (Кон., Як вони.., 1961, 159); Козарлюга [Омелян] дуже ручий, жвавий, головатий, Позирав, ходив, як туркут — голуб волохатий (Укр. поети-романтики.., 1968, 563); На тополю присів туркут і твердив своє: «Тур-тур…» (Чорн., Красиві люди, 1961, 92).
ТУ́РКІТ2, коту, ч.
1. Своєрідні переливчасті звуки, які видає голуб, горлиця. Ще з дитячих років туркіт горлиці має для мене щось, я сказав би, заворожливе (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 74).
2. Торохтіння, шум. На подвір’ї почувся туркіт легкого візка і голосний стук кінських копит (Фр., VII, 1951, 68); Зачувши туркіт мотоцикла, малеча висипала на вулицю (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 591).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 327.