ТУРКОТЛИ́ВИЙ, а, е.

1. Який туркоче, має властивість туркотати (туркотіти). Отак би сидіти й сидіти всю ніч, аж поки в небі не заграє світання і туркотливі горлиці у лузі не просурмлять зорю: туур-тур-туурр… (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 75).

2. Низький, переливчастий (про звуки, голос). Стоїть [Яресько] з Наталкою.. і, мов зачарований, слухає її грудний, туркотливий, як у горлиці, голос (Гончар, II, 1959, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 327.