Про УКРЛІТ.ORG

туркати

ТУ́РКАТИ, аю, аєш і ТУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок.

1. Видавати своєрідні переливчасті звуки (про голуба, горлицю); воркувати. Голуби туркають .., мабуть, на даху (Рибак, Помилка.., 1956, 229); Ранкова іде від ставка прохолода, І туркає горлиця десь лісова... (Нех., Чудесний сад, 1962, 44); В глухому закутку садка.. турчала горлиця (Вирган, В розп. літа, 1959, 254).

2. перен., розм. Говорити, повторювати одне й те саме. Туркав йому, туркав, поки він таки послухав мене (Сл. Гр.); Били його в лице капрали, туркали йому до уха слова німецької команди (Хотк., II, 1966, 102); Турчать [мати] та турчать щодня, щогодини: оженись та оженись (Вовчок, І, 1955, 54).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 326.

вгору