ТУРИ́ЦЯ, і, ж. Самиця тура (див. тур²). Іноді до одного тура збігалося аж надто багато туриць, а інший не мав жодної (Загреб., Диво, 1968, 60); — Це тур і туриця, — пояснив лектор. — Пращури нашого бика і корови (Вол., Місячне срібло, 1961, 289).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 326.

Туриця, ці, ж.

1) Самка тура. Шейк. Вх. Пч. II. 5. Мил. 162.

2) Грязь, въѣвшаяся въ тѣло, слой грязи на тѣлѣ. Могил. у. Колись і я був біленький як панич, а тепер туриця чорноморська покрила вид. Черном.

3) Вотря, мелкія частицы дерева, выпадающія при сверленія. Волч. у. (Лобод.).

4) Раст. a) Echinospermum lupulla. Мнж. 193. б) Xanthium strumarium. Лв. 102.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 296.