ТУРБУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. турбува́ти і стан за знач. турбува́тися. Я спинився, зробив у темряві знак, немов прохав вибачити за турбування (Вас., І, 1959, 378); — Годі ж, годі, не плач вже. Спочинь після такого турбування (Кв.-Осн., II, 1956, 466).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 325.

Турбування, ня, с. Безпокойство, причиненіе безпокойства.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 296.