ТУ́ПЦЯТИ див. тупцюва́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 323.
а
б
в
г
ґ
д
е
є
ж
з
и
і
ї
й
к
л
м
н
о
п
р
с
т
у
ф
х
ц
ч
ш
щ
ю
я
ТУ́ПЦЯТИ див. тупцюва́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 323.
Тупцяти, цяю, єш, гл.
1) Ходить. Він часто по баб’ячій тупцяв по хаті. Левиц. І. 478.
2) — коло кого. Ухаживать, присматривать. Як візьме коло його панькати, тупцяти. Левиц. І. 139. См. Тупцювати.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 295.