ТУПЦЮВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. тупцюва́ти і тупцюва́ння. Шість годин тривало це безглузде тупцювання по глибокому снігу (Тулуб, В степу.., 1964, 185); Після довгих вагань, тупцювання по кімнаті й покашлювання зважився [Костянтин Павлович] і тихо, удавано байдужим тоном, так ніби між іншим, обізвався (Коз., Сальвія, 1959, 175).
◊ Тупцюва́ння на [одно́му] мі́сці — відсутність руху вперед, розвитку. Учений не має права жити минулою славою, вважати науковий ступінь самоціллю. Тупцювання на місці — це ознака застою, занепаду ученого (Наука.., 12, 1962, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 323.