ТУПОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. тупоті́ти і звуки, утворювані цією дією. Здалека чутно рев юрби і тупотіння її ніг (Л. Укр., III, 1952, 317); Дзвенить земля од тупотіння, а повітря од гомону. В кімнату впихається цілий гурт шкільної молоді (Вас., Незібр. тв., 1941, 235); Долетіло тупотіння коней, зарипів віз, заляскав батіг (Тулуб, Людолови, I, 1957, 64); На ганку почулося тупотіння ніг (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 322.