ТУПОГОЛО́ВИЙ, а, е, розм. Нерозумний, некмітливий; туполобий. Тупоголовий учень; // у знач. ім. тупоголо́вий, вого, ч. Нерозумна, некмітлива людина. — Любий товаришу, ваш винахід проб’є тім’я тупоголовим (Донч., II, 1956, 335).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 322.