ТУПИ́ТИ, туплю́, ту́пиш; мн. ту́плять; недок., перех. Робити тупим (у 1 знач.). Пострижемося ж у лакеї Та ревносно в новій лівреї Заходимось царів любить Шкода́ і оливо тупить (Шевч., II, 1963, 96); Шаблюку свою Козак Мамай гострив щодня. Гострив щодня, бо й тупив щодня, від каїнів усяких одбиваючись (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 321.