ТУПА́К, а́, ч.

1. Велика тупа сокира; // Затуплене знаряддя (про ніж, сокиру і т. ін.).

2. перен., розм. Про тупу, розумово обмежену людину. — Нечулі, обмежені тупаки. Сліпі кроти. Не вміють вони підійти до дитини! (Тулуб, Людолови, І, 1957, 354).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 320.

Тупак, ка, м.

1) Тупое орудіе. Шейк. Вх. Зн. 71.

2) Тупой человѣкъ. Шейк. Вх. Зн. 71.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 294.