ТУНЕ́ЛЬ, ю, ч. Споруда у формі наскрізного проходу під землею або в горах (для транспорту, пішоходів, каналу, підземних комунікацій тощо). Тунель! І дим влетів мені в вікно гіркою хмарою (Л. Укр., I, 1951, 235); Гримлячи в тунелях, наш ешелон пролітав ті самі міжгір’я, де торік були наші вогневі (Гончар, III, 1959, 339); Микола йде.. довгим підземним тунелем на глибині п’ятисот метрів під землею (Ткач, Плем’я.., 1961, 209); Вони минули портові шлагбауми, пройшли холодний гучний тунель попід мостом, вийшли на рівні вулиці (Мик., II, 1957, 319); * У порівн. Доріжка ніби пірнала в густий старий садок, як у тунель, пробитий в густому гіллі (Н.-Лев., IV, 1956, 89); // перен. Довгий прохід, утворений чим-небудь. Провулок був вузенький, дерева поспліталися над ним гілками, утворивши низький зелений тунель (Сенч., На Бат. горі, 1960, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 319.