ТУМА́НИЩЕ, а, ч. Збільш. до тума́н1 1, 5. Туманище розлігся такий, що на будинку по той бік вулиці й вікна позникали (Шовк., Людина.., 1962, 47); — От іще туманище! — скрикнула пані, обертаючись оп’ять [знову] до нього (Фр., VII, 1951, 168).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 317.